Pages Menu
TwitterRssFacebook
ЮРКОНСУЛ: законодательство и право. Новые законы и кодексы Украины, защита прав и свобод граждан, нормативно-правовые акты Украины, правоприменение и законопроекты, аналитика и юридические консультации, юристы, адвокаты, правоведы, органы власти, суды Украины.
Categories Menu

Янв 26, 2015 | Юридическая консультация | Нет комментариев

Может ли банк за долги отобрать жилье, в котором проживают дети?

Может ли банк за долги отобрать жилье, в котором проживают дети?


Звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов’язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. А що робити, якщо серед таких громадян є діти?

Варто зазначити, що норми законодавства та судова практика з питань виселення малолітніх або неповнолітніх дітей є досить суперечливою та залежить від конкретних обставин справи.

12 листопада 2014 року судовою палатою у цивільних справах Верховного суду України відбувся розгляд справи № 6-161цс14 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації за заявою ПАТ КБ «Приват Банк».

Позиція суду по справі № 6-161цс14 внесла певні роз’яснення щодо вищезазначеного питання, а саме: укладений без дозволу органів опіки та піклування договір іпотеки житлового приміщення, у якому проживають неповнолітні діти, є нікчемним та банк не має право звернути стягнення на заставлене майно і виселити неповнолітніх дітей.

ПАТ КБ «Приват Банк» для підтвердження свої доводів були наведені рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ для підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Однак, на думку Верховного суду України, у рішеннях, на які посилається заявник, суд касаційної інстанції відмовляв у задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним через те, що на момент укладення іпотечних договорів діти не проживали у житловому приміщенні, переданому в іпотеку, а їх вселення мало місце після укладення договорів іпотеки та без згоди іпотекодержателя.

Основним законом, який регулює охорону дитинства в нашій державі, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого кореспондуються з нормами Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991, в якій встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

Правочинами, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до ч. 2,3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти – члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Тобто, законодавець забороняє вчиняти правочини щодо житлових приміщень, у яких проживають діти, без дозволу органу опіки та піклування, відсутність якого тягне за собою нікчемність правочину, а вирішальне значення має обставина фактичного проживання дітей у житловому приміщенні на момент укладення договору іпотеки.

У будь-якому випадку права іпотекодавця та дітей на нерухоме майно варто захищати всіма законними засобами, особливо якщо воно є єдиним житлом боржника та його родини.

Источник: Протокол

Читайте так же...

« »